Старокозацька громада
Одеська область, Білгород-Дністровський район

В селах Старокозацької об'єднаної територіальної громади відбувся мітинг, присвячений Дню пам'яті жертв голодомору.

Дата: 24.11.2018 17:31
Кількість переглядів: 611

 

 

 

 

 

 

 Фото без опису                                                                                                                                                                                            

 В селах Старокозацької об'єднаної територіальної громади відбувся мітинг, присвячений Дню пам'яті жертв голодомору. 

 

Фото без опису

Фото без опису

Фото без опису

Фото без опису

Фото без опису

Фото без опису

Фото без опису

Фото без опису

Фото без опису

Фото без опису

Фото без опису

Голодомор 1932-1933 рр. в Україні, найжорстокіший злочин комуністичного режиму проти Українського народу.

І тисячі слів не передадуть жах того часу краще, ніж спогади людей, які пережили цю трагедію.

Фото без опису

«    Жили всі закрито, мати на засов хвіртку закривала і кричала, щоб ми не виходили за цю хвіртку, бо на вулиці, що поряд, їли дітей. Ну, це страшне. А скількох хоронили таких, що ще рухалися. Чому? А щоб не заїжджати. Сьогодні він ще рухається трохи, а завтра знову заїжджати. Не було ні коней, ні підводи, ні тих, хто б їх возив. Тож тих, хто ще живий був валили на той віз і кидали в могилу. »

                                                                                                                                        Надія Рогозянська

Фото без опису

«  В ту страшну, голодну весну, коли й земля, здавалося, стогнала: «Їсти!», навіть діти не бавилися в свої звичайні ігри, а гралися в їжу. Випікали з чорної, розмоченої дощами землі пишні перепічки та млинці, варили з назбираних камінців галушки та вареники. Потім ходили одне до одного в гості, церемонно припрошуючи покуштувати багатих страв, розпускаючи неіснуючі ремінці на розбухлих від лободи та полови животах.  »

                                                                                                                     Повість Анатолія Дімарова «На коні і під конем»

Фото без опису

«   По дорозі в Задорожне у самої дороги побачили мертвого старого, обірваного, худого. Чобіт на нім не було. Очевидно, він впав і замерзнув або відразу помер, а чоботи хтось зняв. Повертаючись, ми знову бачили цього старого. Нікому він не потрібний. Коли я заговорила у Бабчанскій сільраді, що мертвого потрібно прибрати, голова, посміхаючись, запитав: "А як лежить він, сюди ногами або до Задорожнього? Якщо до Задорожнього, то нехай Задороженська сільрада прибирає".
В'їжджаючи у Бабку, ми наздогнали хлопчика років семи. Супутник мій крикнув, але хлопчик йшов, шатаючись, і ніби не чув. Кінь наздогнав його, я крикнула. Хлопчик звернув з дороги нехотя. Мене тягнуло поглянути в обличчя йому. Жахливо страшне, незгладиме враження залишило вираз його обличчя. Очевидно, вираз очей такий буває у людей, коли вони знають, що повинні скоро-скоро померти, і не хочуть смерті. Але це була дитина. Нерви у мене не витримали. "За що? За що діти"? Я плакала тихенько, щоб не бачив мій супутник. Думка, що я не можу нічого зробити, що мільйони дітей гинуть від голоду, що це стихія (дуже важливий момент: насправді те була не "стихія", а свідомо й штучно організований голод, що не раз відзначала й сама автор у своєму щоденнику. - І.С.), привела мене в повний відчай. У сільраді зустріли старого з таким же лицем, як у хлопчика. Він прийшов просити роботу. Вася (чоловік О.Радченко. - І.С.) пішов писати записку в контору, щоб йому видали продуктів і направили на роботу. Коли він повертався, селянин хапав буряк сирий з-під лавки. Обличчя у цієї людини було обрезкле від голоду. Кілька днів тому приходив робочий Колик. Обличчя його вже опухло, руки опухлі. Говорить, що ноги важкі. Спокійно приготувався помирати. "Дітей шкода, - говорить, - вони нічого не розуміють - не винуваті". Дечого дали йому. В неділю прийшла з повним відчаєм і благанням дружина священика Помазиновского. Вона принесла плюшеву скатертину зовсім хорошу, і просила за неї два пуди буряків. Я дала, чого могла, ще до буряків, хотіла не брати скатертина. Але вона говорить, що її ніхто не хоче брати, нічого не дають, вона не потрібна нікому. У них удома сім чоловік. Що буде з ними? І взагалі, що буде з мільйонами людей?   »

                                                                                                                           Олександра Радченко

Фото без опису

 

Запрошуємо всіх долучитись до Міжнародної акції «Запали свічку пам’яті». 24 листопада о 16:00 – вшануйте пам’ять убитих Голодомором 1932-1933 рокув.

#СтарокозацькаОТГ


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь