Гендерна рівність у ЗСУ після повномасштабного вторгнення РФ в Україну
Збройні Сили України поступово стають більш відкритими для участі жінок у виконанні завдань з оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. Згідно з частиною 3 статті 24 Конституції України, рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям [1].
Після повномасштабного вторгнення Росії на територію України, зросла кількість жінок, які стали на захист Батьківщини, долучившись до лав ЗСУ, інших військових формувань та добровольчих об’єднань територіальних громад. Якщо у 2014 р. загальна чисельність жінок у ЗСУ становила 49 926 осіб, із них військовослужбовиць – 16 557 осіб, то станом на 1 березня 2023 р. кількість жінок у Збройних Силах України зросла до 60 538 осіб, із них військовослужбовиць – близько 42 898 [2].
За словами ексміністра оборони України О. Резнікова, «сьогодні Україна має потужний показник по кількості жінок у Збройних Силах навіть серед країн-членів НАТО. Частка військовослужбовиць в арміях країн – членів НАТО коливається від 0,3 % до 20 %. У США цей показник становить 17 %, у Сполученому Королівстві – 11 %, у Польщі – 7 %, у Данії – 8 %, у Естонії – 10 %. У лавах ЗСУ – 9 % жінок» [3]. Це свідчить про те, що роль жінки в українській армії помітно зросла.
Попри збільшення кількості жінок на військовій службі, лише у 2016 р. у Збройних Силах України було розширено перелік військових спеціальностей для жінок. А у 2018 р. Верховна Рада ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях» [4].
Завдяки таким змінам жінкам стали доступні такі бойові професії у війську, як гранатометниця, снайперка, артилеристка та інші. Раніше жінки могли претендувати переважно на небойові професії (зв’язківець, водій, кухар тощо).
Згідно із соціологічними опитуваннями, в Україні спостерігається позитивна динаміка ставлення суспільства до ролі й місця жінки у сучасному українському війську.
Якщо у 2018 р. рівноправність жінок і чоловіків в армії підтримувало 53 % українців, то нині ця цифра зросла до 80 % [5].
У березні 2023 р. соціологічна група «Рейтинг» провела загальнонаціональне опитування «Дискримінація різних соціальних груп у ЗСУ: погляди військових та цивільних громадян». Результати опитування свідчать, що загалом у суспільстві спостерігається позитивне ставлення до всіх категорій осіб, які сьогодні служать у Збройних Силах України. Також переважає думка про відсутність дискримінації під час проходження служби у ЗСУ серед категорій населення, які можуть її зазнавати (представники національних меншин, жінки, колишні засуджені ветерани). Учасниці фокус-груп та глибинних інтерв’ю підкреслювали, що від початку АТО/ООС, а особливо після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, ставлення суспільства до жінок у ЗСУ значно поліпшилося.
Результати національного опитування також показали: той, хто підтримує загальні стереотипи та вважає, що жінки зазнають дискримінації в ЗСУ, як правило, має необ’єктивне уявлення щодо служби жінок в армії. Понад половину опитаних погоджуються з тим, що жінки можуть командувати бойовими підрозділами, водночас їм важче, аніж чоловікам, робити кар’єру в армії. Разом із тим, у суспільстві все ще лишаються упереджені погляди щодо служби жінок у ЗСУ: понад половину респондентів погодилися з тим, що жінкам краще виконувати небойові завдання. 40 % – поділяють думку, що у сім’ях жінок-військовослужбовиць існує більше проблем, порівняно із сім’ями, де жінки мають цивільні професії. Згідно із результатами опитування, у суспільстві переважає думка, що нинішні умови проходження військової служби враховують потреби жінок-військовослужбовиць (55 % опитаних). 28 % – дотримуються протилежної думки, ще 17 % – не змогли визначитися з відповіддю. Учасниці фокус-груп також відзначали, що ситуація щодо урахування побутових потреб жінок (форма, взуття, засоби гігієни тощо) дещо поліпшилася завдяки зусиллям волонтерів та різноманітних фондів.
Водночас найбільше нарікань у жінок-військовослужбовиць – на відсутність жіночої форми, взуття, касок та бронежилетів, а також наявність проблем, притаманних умовам військово-польового побуту (зокрема відсутність можливості дотримуватись гігієни, особливо у «жіночі дні»). Проте ці питання не піднімаються на вищому рівні та часто залишаються на самостійне вирішення самих військовослужбовиць. Однак, відхід від «радянських» підходів та формування сучасних поглядів у командування сприяють його проактивній позиції у вирішенні побутових питань військовослужбовиць [6].
Підходи до гендерної рівності у Збройних Силах України в цілому відповідають загальнодержавній гендерній політиці та, в свою чергу, передбачають забезпечення гарантій рівних прав та можливостей людини у життєдіяльності війська незалежно від її статі. Водночас зберігаються певні ознаки гендерного дисбалансу, характерні для українського суспільства в цілому. Зокрема, це стосується просування жінок кар’єрними сходами, професійного навчання та підвищення кваліфікації.
Останнє, насамперед, залежать від командування: командири з прогресивним сучасним мисленням не заважають, а сприяють професійному зростанню жінок. Проте трапляються випадки, коли жінок не сприймають нарівні з чоловіками і надають перевагу виключно особам чоловічої статі.
Наразі у Збройних Силах України лише 9 % офіцерських посад обіймають жінки, і лише три жінки мають генеральське звання [7].
Позитивним аспектом можна вважати відсутність дискримінації жінок в армії щодо заробітної плати, на відміну від ситуації із гендерним розривом на ринку праці серед цивільних професій. Оскільки існує затверджена законодавством тарифна сітка, грошове забезпечення воїна ЗСУ залежить від звання та вислуги років і гарантоване державою. Водночас вища в окремих випадках заробітна плата чоловіків на військовій службі пояснюється саме цими факторами.
Війна суттєво прискорила подолання гендерної нерівності на військовій службі. Саме під час війни важливим став кожен, хто захищає країну, незалежно від статі; жінок з бойовим досвідом з 2014 р. стає дедалі більше. Утім, гендерна нерівність у ЗСУ все ще залишається важливою проблемою. І цю проблему мають вирішувати як командування, яке покликане всіляко сприяти жінкам нести службу в армії, так і самі жінки-військовослужбовиці, котрі мають займати проактивну позицію щодо своїх прав і можливостей.
Стає дедалі очевиднішим, що принцип рівності в секторі безпеки та оборони, який пропагує НАТО, не може бути досягнутий без належного та рівного представництва різних соціальних та гендерних груп. Україна має виконати це зобов’язання, аби гарантувати собі повноцінне членство в Альянсі [8].
Отже, першочерговими заходами для держави задля підтримки жінок на військовій службі мають стати:
- започаткування посади Уповноваженої у справах військової служби жінок (віднедавна таку посаду введено у польській армії) для вирішення жіночих проблем у війську;
- забезпечення жінок формою, амуніцією (на державному рівні);
- поліпшення доступу до медичного обслуговування для жінок-військовослужбовиць;
- вирішення соціальних потреб, з якими нині стикаються жінки-віськовослужбовиці.
